Регистрация Войти
Вход на сайт
Качественные бесплатные шаблоны dle скачать с сайта
Футбольный клуб 'Днепрагро' (Синельниково)
» » На кого з дорослих я хотів би бути схожим

На кого з дорослих я хотів би бути схожим

11-03-2017, 14:57
Автор: editor
Просмотров: 2517
Комментариев: 0
Версия для печати
На кого з дорослих я хотів би бути схожимЖиття людини – ніби кольорова палітра. У ньому переплітаються неповторною веселкою і бузкове цвітіння, і перший відчай, і чорна ненависть, і ясноока радість, і блакитна мрія, і зеленооке натхнення… Адже кожна мить життя – неповторність у цій гамі.
Місія людини на землі – творити добро, жити за законами Божими, поважати й цінувати людську особистість. Бо, як писав Василь Симоненко,:
Ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні,
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої одні.
У житті кожен із нас, безперечно, має свій ідеал, ту постать, образ, на який, за будь-яких життєвих обставин, намагається бути схожим.
Для когось кумирами стають актори чи «новомодні» артисти будь-якого жанру. Беззаперечно, це можуть бути і герої книг чи фільмів, а, може, й людина, яка насправді існує, живе поряд, навчається, працює…
У моєму серці є така людина, на яку я хотів би бути схожим. Це мій тато. Хоч майже не пам’ятаю його (давно вже немає батька серед живих), та мама каже, що я дуже схожий на нього. Такий же погляд, зріст, постава, та й характер «позичив» у тата. Мій батько для мене – ідеал, приклад для наслідування!
У далекі вісімдесяті він служив у лавах Радянської армії, виконуючи інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Коли повернувся додому, молодий, вродливий, працював, згодом зустрів своє кохання - мою маму. Створили сім’ю, у них народився син. Життя дарувало спокій, сімейний затишок та подружню злагоду. Аж злодійка-доля, замість щасливого буття, вороже підкралася і судила батькові коротке життя. Тата не стало, щойно я навчився робити перші впевнені кроки по рідній землі. Отож, звичайно, майже нічого не пам’ятаю про нього. Подорослішавши, багато розпитував у мами про батька.
Зазвичай, коли матері самотужки виховують сина чи доньку, пояснюють своїй дитині, що тато – герой-льотчик або військовий, який, виконуючи важливе завдання, не повернувся. Про це я бачив у художніх фільмах, читав у книжках. А що ж мій батько? Адже він повернувся живий із «афганського пекла». То чому у мирній країні, під безхмарним небом залишив нас із мамою назавжди, відійшовши навіки в небуття?! На це запитання відповіді немає.
Відомий український педагог В. Сухомлинський писав: «Якщо ти в дитинстві не навчився бачити в очах матері її душу, то на все життя залишишся моральним калікою». Отож в очах моєї матері за своє ще коротке сімнадцятирічне життя я бачив душу: біль про втрату свого єдиного ладо, мого батька.
Зі слів мами знаю, що народився тато у Криму, поблизу Джанкоя, у невеличкому селі Зернове. Коли йому було лише два роки, не стало батька, а в семирічному віці разом із мамою переїжджають до Запоріжжя. Спочатку навчався в Дніпропетровській школі-інтернаті. Там співав у шкільному хорі і був до 6 класу «першим голосом». Потім, з 1984 року, - у Хотівській середній школі Солонянського району. Далі – ремісниче училище, а з 1988 року – Афган. Уже тоді тато, як кажуть, мав проблеми зі здоров’ям. Але, щоб служити, бути нарівні з однолітками, «не закосив» від армії. А навпаки – попросив здорового товариша замість себе здати аналізи, аби не залишитися осторонь, а разом з усіма вісімнадцятирічними юнаками стати «мужчиною», щоб його мамі не було соромно дивитися людям в очі. Після Афгану тато мав нагороди: медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу», медаль «Учаснику бойових дій». Мав звання: «Ветеран афганської війни».
Мій батько для мене – це втілення усіх найкращих рис чоловіка, Людини з великої літери. Він любив життя, хоч мало відміряла йому доля – усього 36 років (помер від астми). Це взірець справжнього чоловіка й батька, приклад відданості своєму обов’язкові, самопожертви заради інших, а ще товариськості, честі, відваги…
У моїй пам’яті назавжди закарбувався спогад про міцні батькові руки. Ці руки підкидали мене, малюка, до стелі, а я несамовито реготав і не боявся, що впаду, бо цілковито довіряв рідній людині. А ще пам’ятаю, як батько катав мене на своїй, як мені тоді здавалося, широкій спині «на коника». Навряд чи буде у моєму житті приємніших моментів, ніж ці, пов’язані з пам’яттю про найдорожчу серцю людину. Коли тата не стало, його замінила мені мама. Я їй зобов’язаний не тільки життям, а й усім, що вмію, знаю і маю. Бо, як говорить народна мудрість: «Батько і мати – два сонця крилатих». Отож, батько і мати – це джерело формування долі і характеру людини.
Ми живемо у самостійній, суверенній, незалежній державі. Маємо змогу під мирним небом навчатися у школі. Та чорна рука зайди порушила спокій моєї Вкраїни. Усі ми стали свідками жахливих подій на Сході держави. І я, як патріот своєї країни, як справжній син свого батька, не залишуся байдужим і не стоятиму осторонь, (як не стоять осторонь і мої земляки-односельці), коли ненька-Вкраїна покличе захищати її кордони. Цього мене вчить приклад мого тата. Я дуже хочу бути схожим на нього, адже його приклад – моє майбутнє.
Знаєте, я хочу сказати простими словами
Про те, що турбує мене вечорами,
Про те, як в думках я малюю картину,
Якою я бачу свою Україну…
В моїй Україні ніхто не стріляє,
Ніхто не калічить, ніхто не вбиває…
В моїй Україні ніхто не воює,
Своє і чуже життя кожен цінує…
Ці поетичні рядки одного сучасного актора стануть дороговказом на все моє життя…
Тож цінувати маю кожну мить життя, як цінував його мій батько. Адже за своє таке коротке життя він устиг зробити стільки багато хорошого, гідного. Тато завжди був, є і буде в моїй пам’яті відмінним зразком. Завдяки його життєвому прикладові, я можу сказати: він дуже любив людей, маму, мене, і, щоб не сталося зі мною, ніколи не забуду його, завжди уявлятиму: а як би тато вчинив на моєму місці?
Невимовна любов, ніжність міцно охоплюють моє серце, коли дивлюся на фото в очі найдорожчій людині. Я впевнений, що очі мого тата ніколи не зрадили б. У них відчувається тепло, відвертість, любов до людей і до життя. У них немає неправди і фальші. Я переконаний – його очі завжди вестимуть мене правильною стежкою під назвою – доросле життя. скачать шаблон для dle скачать бесплатно фильмы
Рейтинг статьи:
  
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.